“Тими днями вийшов наказ від кесаря Августа переписати всю землю. Перепис цей відбувся, коли Сирією правив Киріній. І йшли всі записатися кожний у своє місто.

Пішов також і Йосиф з Галилеї, з міста Лазарету, в Юдею, в місто Давида, що зветься Вифлеєм, бо він походив з дому й роду Давида, щоб записатися з Марією, зарученою своєю,що була вагітна. І от, коли вони були там, настав їй час родити, і вона породила свого сина первородного, сповила його та поклала в ясла, бо не було їм місця в заїзді.

Були ж у тій стороні пастухи, що перебували в чистім полі та вночі стояли на сторожі коло своїх отар. Аж ось ангел Господній їм з’явився і слава Господня їх осіяла й великий страх огорнув їх. Ангел же сказав їм: “Не бійтесь, бо я звіщаю вам велику радість, що буде радість всього народу: сьогодні народився вам в місті Давидовім Спаситель, він же Христос Господь. І ось вам знак: Ви знайдете дитя сповите, що лежатиме в яслах.” І вмить пристала до ангела велика сила небесного війська, що хвалила Бога й промовляла: “Слава на висотах Богу й на землі мир людям його вподобання” (Луки 2, 1-14).

Цими словами євангелист Лука описує прихід Спасителя, який з давніх давен був провіщений всіма пророками,  прихід якого постійно очікував ізраїльський народ.

Христос спустився на землю, прийнявши вповні нашу людську природу, щоб її оновити у своєму Воскресінні, визволити нас від влади смерті, повернути рай та зробити нас причасниками Божого життя.

Протягом всієї історії людського існування Воскресіння Христа вважалося найбільш значущою подією, однак, Воскресінню завжди передує Різдво, через яке Господь прийшов у цей світ, воплотившись із Діви Марії.

Яка ж незбагненна радість огорнула тих пастушків, яким було звіщено про народження Месії, якого вони очікували...

Кожна людина, яка щиро любить Христа, з надзвичайним трепетом і радістю очікує настання містерії воплочення, адже народження Ісуса – понад усяке народження сповнене радістю. Його народження означає прихід безмежної Любові у цей Світ, Любові, що зціляє, Любові, що переображує, Любові, що проникає через усе наше єство, приводячи до повної єдності у Христі з триіпостасним Богом.

Святі отці Церкви, які творили літургійні тексти, написавши стихиру, яку ми молимося на «Царських Часах» в Навечер’ї Різдва, передали їй всю сутність Христового приходу:

“Готуйся Вифлеєме, добре приберіться, ясла! Вертепе, привітай, бо Істина прийшла, тінь минула і Бог від Діви появився людям, прийнявши нашу подобу і обожествивши тіло. Тому Адам відновляється з Євою, взиваючи: Боже змилування з’явилось на землі, щоб спасти рід наш.”

Наблизившись так близько до цього свята ми повинні поставити собі запитання: “Як ми маємо пережити це Різдво? Що ми маємо робити, щоб воно дало нам рясний плід любові, зцілило наші немочі, духовні недуги, наповнило благодаттю, наново відродило до життя в Бозі?”

Якщо б в нас запитали: “Які асоціації виникають найперше, коли ми чуємо про Різдво?” Хтось скаже “кутя”, хтось - “дванадцять страв”, ще хтось - “довгі черги в магазинах”, а ще інший - “намотані кілометри на кухні в компанії баняків та сковорідок”. Безумовно, часами і це є тими елементами, які в силу традицій і обставин стають частиною приготувань до празника. Але якщо наше переживання свята починається і закінчується на кухні, то яка нам користь від цього столу? Що воно принесе нашій душі? Що від цього піде нам в вічне життя?

Не празник є приготуванням до столу, а святковий стіл, є частиною матеріального відображення пережиття празника.

Часом ми тратимо стільки наших сил на кухні, що потім прийшовши до церкви на Службу Божу, ми переживаємо не радість Христового Різдва - а втому, не ласки і духовні дари, які новонароджене дитятко Ісус щедро виливає на всіх нас, - а потоки думок, які стосуються всього, тільки не Ісуса. Чи цього хоче для нас Бог, чи це нам підказує наше серце? Чи для цього ми святкуємо прихід Сина Божого в цей світ?

Якщо ні, то, можливо, нам вартує переставити щось місцями, наприклад, зробити частину необхідної роботи, а решту доробити після церкви, або щось скоротити? Чи цей стіл не є даром Божим? Можливо, краще зосередженіше та глибше помолитися, щоб в повні пережити духовне народження Христа в наших серцях, щоб себе вповні відчути божою дитиною, творінням, яке має не тільки тіло, але й душу. Хто ж з усіх творінь, сотворених Богом, має таку гідність як людина? Кому ще Бог вдихнув в уста свого Духа? Хто ж може бути так близько Господа? Хто ж може Його приймати у пресвятій Євхаристії до свого серця? За кого ще Господь так постраждав? Чи маємо ми ці житейські клопоти ставити вище служінню Богу, і єднання з ним у Його Любові? Чи запевнена Богом вічність у блаженстві цього не вартує?

Отже, просім Господа, щоб він скріпив нас у всіх наших життєвих клопотах, а особливо в тих, які часами крадуть в нас істинне пережиття Христового празника у Святому Дусі.

Господь прийшов у цей світ, щоб в нас забрати смуток, вберегти нас від наслідків гріхопадіння, яке переживаємо ще й досі. Він прийшов, щоб наповнити його своєю Любов’ю та радістю, щоб ми усі могли заспівати: “Слава на висотах Богу й на землі мир в людях благовоління...”