Нашу Українську Греко-Католицьку Церкву часто називають «Церквою Мучеників» Хоча, глянувши на літургійний календар, серед канонізованих церквою синів і дочок побачимо лише кілька постатей - насамперед святого священномученика Йосафата, мученика за єдність Христової Церкви.

Останнім часом випромінюють світло своєї святості на нашій землі новоблаженні мученики і преподобні нашої Греко-Католицької Церкви. Але навіть коли б для кожного з них призначити окреме свято в літургійнім році, то кількість їх буде порівняно незначною. Христова Церква в Україні потребує, очевидно, часу, щоб осмислити і дослідити наше минуле.

Католицький світ вражений, що більшість прославлених на престолах Вселенської Церкви українських греко-католиків підтвердила свою вірність Христові саме мученицькою смертю,  тобто найвищим свідченням любови до Бога.

Ми знаємо багато єпископів, священиків, монахів, монахинь, яких примушували відректися від служіння та покладеного на них Богом обов’язку. Ми знаємо про переслідування нашої віри з боку радянської влади в середині і другій половині  ХХ століття. Однак в історії Церкви також ніколи не бракувало вірних мирян, які своїм життям свідчили відданість Христовій Церкві. І не лише ХХ століття було переповнене подіями переслідування Христової віри. Багато вірних-мирян відстоювали в різні часи їхню батьківську віру і передання. І саме свято Пратулинських мучеників, яке синод єпископів УГКЦ вирішив святкувати 23 січня, відкриває нову незнану сторінку нашої церкви.

Сьогоднішнє свято повинно відновити в умах багатьох ту історичну справедливість, без якої просто неможливо уявити те, що ми називаємо справжнім почитанням Бога, і розвіяти міфи про те, що пальма мучеництва в нашій Церкві є долею тільки священства і монашества. 

Наша Церква зберігає багато прикладів справжньої вірности Христові і правдивої християнської посвяти і відданости із життя вірних-мирян.

Зважаючи на винятковість цього празника, неможливо дивуватися відвазі й мужності простих і неосвічених селян, які не боялись погроз озброєного війська, змогли відстояти  свою Церкву перед посяганням злобного супостата. У нас час всім нам потрібна така відвага.

Коли наші бажання звернено вперед, коли ми прагнемо, щоб наші діти якнайглибше пізнали Бога, якнайкраще знали катехизмові правди та брали активну участь у літургійному житті Церкви і служінню ближнім, нам всім  потрібна часами ця сила віри неписьменних селян та далеких  від досягнень жителів маленьких і більших українських містечок. Сила їхньої віри, нерідко готової на цілковиту самопожертву, полягала саме в їхньому щирому і простому ставленні до Бога, якого вони знали з раннього дитинства. Вони його пізнавали в шепоті бабусиної молитви і дідовому погляді, зверненому до Христового лику на іконі. Люди істинно жили з цим Богом, розуміли його мовчання і прославляли його без слів. Така віра воістину притягувала Бога до землі, така віра була справжнім скарбом, який передавався  дітям з кров’ю і плоттю. З такою вірою в мало кому відомому українському селі на Підляшші холодного зимового ранку загинули 13 Христових героїв, які не побоялися багнетів і смертельних пострілів. Їх не привабила ні краса  чужинецьких обрядів і дійств, ні видима переконливість і чітка аргументація супротивника.

Село Пратулин знаходиться неподалік міста Холм у Польщі, яке колись належало до Холмської греко-католицької єпархії нашої Церкви. Жителі цього села були свідомими греко-католиками і не хотіли переходити на російське православіє, яке уряд Росії, зайнявши Підляшшя, насильно запроваджував у нашому народі.

У січні 1874 року понад 500 вірних греко-католиків села Пратулин зібралися біля своєї церкви з метою не впустити православного священика до храму. Тоді царський урядовець дав наказ стріляти по відважних пратулинцях. Серед них було 13 мужніх чоловіків, які на місці загинули. Ось їхні імена: Данило Кармаш, Лука Бойко, Вартоломій Осип'юк, Онуфрій Василюк, Пилип Герилюк, Констянтин Бойко, Микита Грицюк, Ігнатій Франчук, Вінкентій Левонюк, Іван Андреюк, Констянтин Лукашук, Максим Гаврилюк і Михайло Ваврищук.

6 жовтня 1996 року Папа Іван Павло II під час свого перебування в Польщі проголосив мучеників з Пратулина блаженними. У нашій Церкві вже укладено акафіст і молебень до Пратулинських мучеників.