В особливий спосіб Церква молиться до Христа протягом місяця червня. 

Бути приятелем земного царя, визначного політика, дипломата чи письменника, це для людей щось велике. А що ж сказати про любов і приязнь Божу для людини? Майже тяжко зрозуміти, як це можливо, щоб нужденна, грішна людина сміла говорити до Бога: "Мій Боже я люблю Тебе!"

Одначе Бог не тільки це дозволяє, але ще й конче того жадає. Він дав нам серце, здатне до любові, і тої любові серця від нас домагається. Що більше, страшною карою грозить кожному, хто Його не любив би. Згадаймо слова св. Павла: "Коли хто не любить Господа нашого Ісуса Христа, нехай буде проклятий!" (І. Кор. 16,22).

Кожне правдиве добро заслуговує на любов, то тим більше треба любити джерело всякого добра, Господа. В Ньому вся краса, вся доброта, милосердя, ласка. Все добро й краса на світі - від Нього. Пригляньмось тільки до деяких хвилин з Його життя, і побачимо як дуже полюбив нас Ісус.

Перенесімось духом у Вифлеємський вертеп і подивляймо ту маленьку дитину, що лежить на сіні. Хто ця дитина? Відкіля тут взялась? - Це правдивий Бог, що взяв на Себе образ нужденної людини, найбіднішого слуги. Чому? Тільки тому, щоб нас зробити щасливими. Ця дитина любить тебе, терпить за тебе.

Хочеш ліпше пізнати любов Ісуса до тебе, стань під хрестом на Голгофті! Приглянься до тієї людини, зраненої від стіп до голови, з терновим вінцем на голові, що помирає в страшних муках посеред двох розбійників. Покинений усіма, збитий, скатований, опльований, висить Ісус між небом і землею, серед зневаги та насмішок ворогів і дожидає смерті. Хто це і за що так страждає ?

Це Бог твій, Господь Ісус, тебе визволяє і Сам за тебе терпить.

Стає нещасним, щоб ти був щасливим, Сам стає вбогим, щоб ти був багатий та жив у розкошах в небі. От за що Ісус помирає серед страждань на хресті. Чи невартий Він, щоб ти Його цілим серцем полюбив ?

Станьмо в церкві перед кивотом і спитаймось, хто в тім кивоті цілий день і ніч перебуває ?

Віра свята каже нам, що це Ісус, наш Бог і Спаситель! Чого ж він тут такий самітний ? З любові до нас! Та любов Ісуса зняла з Нього одежу слави і накинула на Нього одежину під видами хліба, прикувала Його до кивота, щоб з тобою поговорити, тобі помогти, тебе стерегти, навіть тебе кормити та жертвувати за тебе небесному Отцю!

Як мало взаємної любові находить Христос Господь у людей, як Він опущений, забутий! Люди так мало люблять Христа! Нехтують Його заслугами, легковажать Його приписи ! До Христа і Його любові люди байдужі. Присутність Христа по наших церквах майже всіма забута! Його Найсвятіше Тіло й Кров, замість бути найсолодшим кормом, викликає у багатьох байдужість і легковажність. Хто журиться Євхаристійним Христом? Хто Його відвідує? Хто потішає? Навіть ті, що часто приступають до Господньої трапези, не раз приймають Христа із звички, недбало байдуже. Чи Христос не відчуває того всього? Чи Він байдужий на те все?

Одначе ревні й побожні душі забажали виявити Ісусові своє співчуття, забажали огорнути любов’ю цього Божого В’язня Євхаристійного.

Святіше Серце Ісуса, злучене з Особою Предвічного Слова, вже само собою заслуговує на найбільшу шану й прославлення з нашого боку.

Тим то віддаючи Божу почесть Божественному Серцю Христовому, прославляємо Його безмежну любов до людського роду, почитаємо видиме, живе Серце нашого Спасителя, як видимий символ та ознаку тієї любові. Це заохочує нас також винагороди Йому за заподіяні кривди, погорду непошану, легковаження, опущення і святотацтва, яких люди допускаються проти Пресвятої Євхаристії.

Одним з перших у поширені і почитанні й набожества до Святішого Серця була покірна монахиня Марія Маргарета Алякок. Коли молилася одного разу в 1675р. перед Найсвятішими Тайнами, об’явився їй Христос Господь, відкрив їй незрозумілі чуда любові й надзвичайної ласки Свого Серця і сказав:”Ось Серце, що горить любов’ю до людей, що не в силі довше задержати в Собі полум’я того вогню. Воно мусить об’явити людям свою любов та їх своїми скарбами збагатити. А тими скарбами є ласки, що людей оздоровлюють, освячують, спасають від вічної погибелі”.

Почитання Серця Христового мало багато противників світських і духовних. Церква, що дуже обережно поступає в тих справах, не відразу підтвердила це почитання й набоженство. Аж коли впевнилась, що в ньому немає нічого противного католицькій вірі та що воно дуже причиняється до поширення Божої справи, дала на нього дозвіл.

Свято Серця Христового установлено св. Церквою по бажанню самого Ісуса Христа якраз на те, щоб вірні віддавали особливу честь цьому Божественному Серцю, що є осідком усіх чеснот, джерелом усякого благословення, та захистом усіх побожних душ! Воно все горить для людей безмірною любов’ю, співчуває наші недолі й бажає збагатити нас своїми скарбами.