Народився Теодор 14 квітня 1911 р. на Закарпатті в селі Великий Бичків, як дев'ята дитина Павла Ромжі та Марії Семак. Сім'я була небагатою, але жила в релігійному дусі. Цікавим є те, що малий Теодор дуже любив слухати історії із життя святих, та коли йшла мова про мученичу смерть - він часто плакав. Співчуття чи передчуття? Як дитина, характером був спокійний, але не пасивний, його хороші таланти проявлялися ще в дитячому садку.

Початкову освіту дістав у Великобичківській народній школі, потім навчався у Хустській гімназії (1922 - 1930 рр.), яку закінчив з відмінними результатами. Теодор-гімназист був відважним, дружнім, комунікативним, його погляд "просвічував" того, з ким розмовляв, ніколи не піднімав свій голос для того, щоб когось образити. Покладаючись на справедливість Теодора, багато молодших дітей просили його, щоб він розсудив їхні більші чи менші суперечки, примирюючи їх між собою. Був він також добрим спортсменом. Крім того, Теодор у церкві співав у крилосі, де часто читав апостола на Літургії.

Незважаючи на те, що вчителі рекомендували йому стати інженером, він, відчуваючи у своєму серці поклик Христа, збирається до Риму, щоб стати священиком. В кінці жовтня 1930 року Теодор прибуває на навчання до Риму в колегію Германікум -Гунгарікум, але восени 1934 р. переходить у колегію Руссікум. Свої філософсько-богословські знання Теодор отримав у Папському Григоріанському Університеті.

25 грудня 1935 року Теодор отримав дияконські свячення, а 25 грудня 1936 року о 9 годині в церкві св.Антонія, російський католицький єпископ Олександр (Євреїнов) рукоположив його на священика. Отримавши ліцензіат червні 1937 року, о. Теодор повертається додому, щоб відбути військову службу.

Душпастирська діяльність о.Теодора розпочалася 10 березня 1938 року, коли він дістав від єпископа направлення на обслуговування вірників сіл Нижній Бистрий та Березово. Його діяльність не була легкою. Дуже багато було східних нез'єднаних братів, обидві парафії були не лише духовно, але й матеріально опущені; одинадцятикілометрову відстань між ними найчастіше долав на велосипеді. На його думку, місцеве населення по характеру добре, лише зіпсуте, найбільша проблема - це забобонність людей, з чим він мав боротися з великою строгістю, переплетеною любов'ю - що подобалося людям, які дуже любили свого священика. Хоч Теодор виховувавсяу Руссікумі для праці між нез'єднаними братами, на його думку, перше ніж почати навертати їх, потрібно виховати таких східних католиків, які будуть показувати їм добрий приклад.

О.Теодор все мріє про те, що в скорому часі зможе повернутися до Риму для довершення своїх студій, але воно так і залишилося, за збігом різних обставин, лише мрією.

Кінець літа 1939 року приніс у життя о. Теодора неочікуваний зворот. Замість того, щоб поїхати до Риму на навчання, єпископ Олександр Стойка направляє о. Теодора в Ужгородську богословську семінарію, щоб там виконував функцію отця-духівника та був викладачем філософії. В семінарії о.Теодор намагається робити зміни, які покращили б рівень підготовки семінаристів. Коли о.Теодор служив Літургію, то це було явним підняттям його душі до Бога, його життя в семінарії служило для семінаристів добрим прикладом справжнього Христового священика.

Хоч направлення в семінарію було для о.Теодора неочікуваним і здивувало його, та це ще було нічим у порівнянні з тим здивуванням і неочікуваністю, яке його застало у вересні 1944 року, коли він прочитав буллу про своє призначення на єпископський трон. Єпископська хіротонія відбулася в Ужгородському Катедральному Соборі 24 вересня 1944 року

Єпископське служіння преосвященого Теодора було коротким, але кожна хвилина архіпастирської діяльності була насичена любов'ю до Христа, до Його Церкви та піклуванням про те, щоб у вірниках та священиках єпархії підтримати той бадьорий і безстрашний дух вірності Католицькій Церкві. В чому був секрет його сили? На це дає нам відповідь його гасло, яке знаходиться на пам'ятній іконі в честь його єпископської хіротонії: "Возлюблю Тя, Господи, кріпосте моя, Господь утвержденіє моє, і прибіжище моє" (Пс.17,2; Літ. Св .Івана Золотоустого). Ісус був тим, кого він полюбив понад усе, Він був кріпостю його волі у боротьбі з безбожниками, твердинею, яка дала його вірі непохитну основу, та прибіжищем у важкі хвилини земного мандрування до Вічного Життя.

Керівники безбожної влади бачили, що Теодора від Христової Церкви на землі може розлучити лише одне - смерть. Цей правдивий висновок привів до того що 27 жовтня 1947 р., в понеділок, приблизно о 9 годині НКВС організовав на нього замах поблизу с.Іванівці, у результаті якого преосвященого Теодора та супроводжуючих його важко поранено.

Але завдяки Божому провидінню їх терміново доставлено в мукачівську лікарню. Кров мученика скропила землю Закарпаття, щоб "дерево Церкви", яке росте на ній, принесло плоди. П'ять днів провів владика у лікарні в терпіннях і болях, але з його уст не можна було почути нарікання, а лише слова: "Терпіти і проливати кров за Христа, за віру, за Католицьку Церкву - це велика ласка, велика честь".

Вранці, 31 жовтня 1947 року, преосвящений Теодор у лікарні прийняв Святі Тайни Сповіді та Євхаристії, не знаючи, що це він зробив останній раз у своєму житті. Бо вже через декілька годин завітав до нього ще один "гість" з отрутою в руці, внаслідок чого 1 листопада 1947 року після півночі, серце Теодора зробило останній удар, розголошуючи: "Вмерти за Христа - це вічно жити" (Теодор).

Похорон владики Теодора відбувся у вівторок, 4 листопада. Свого архієрея ховала осиротіла Мукачівська єпархія в глибокому смутку співаючи: "Блаженні ті, що плачуть, бо вони будуть потішені", "Блаженні гнані за правду, бо їх є Царство! Небесне", "Блаженні ви, коли зневажатимуть вас, і гонитимуть, і говоритимуть усяке лихе слово на вас неправдиво, мене ради" Словами блаженств вже в день похорону Церква оголосила блаженним священномученика Теодора, бо хто б міг сумніватися в тому, що його переслідували за правду.

27 червня 2001 Іван Павло ІІ, під час Божественної Літургії, проголосив священомученика Теодора блаженним, щоб ціла Церква вшановувала пам'ять цього безстрашного Христового воїна ціла Церква вшановувала Христового воїна, просячи заступництва для себе та для інших. День почитання пам'яті священомуяеника Теодора (Ромжі) - 1 листопада.