17 квітня у нашому храмі було відслужено Великий Канон Святого Андрея Критського.
У цей день, згідно з давнім переданням, співаємо службу Великого Канону. Цей Канон справді найбільший серед усіх канонів. Його уклав і записав святий отець наш Андрей, архиєпископ Критський, якого називають ще і Єрусалимським. Насправді він походив із Дамаску.
У віці 14 років його віддали до школи граматики, де він вивчав усі вільні науки. Відтак він прийшов до Єрусалиму і прийняв монаший стан. Провадячи там святе і миле Богові життя, спокійне і нетривожне, залишив Божій Церкві багато писань, корисних для людей, і також чимало канонів та проповідей, а найбільше панегириків, тобто похвальних празничних проповідей, у яких був і є найпромовистішим і найвишуканішим.
Як і інші свої писання, цей Великий Канон [святий отець] складав, переживаючи зворушення або надзвичайно велику скруху. Зібравши всю історію Старого і Нового Завітів, об’єднавши їх, він створив цю пісню: від Адама і Єви й аж до самого Христового Вознесіння та проповідування апостолів.
Цим Каноном він нагадує кожній душі, що в тій Історії добре, яке слід любити і, по можливості, наслідувати, а що зле, якого треба остерігатися і завжди звертатися до Бога через покуту, через сльози, через визнання гріхів та інші милі Богові дії.
Цей Канон написаний настільки гарною плинною мовою і настільки гармонійно укладений, що здатний зм’якшити й найтвердішу душу, зворушити її і спонукати навернутися до добра – якщо співати його із сокрушеним серцем і пильною увагою.
Андрей Критський створив цей Канон тоді, коли великий Софроній, патріарх Єрусалимський, написав житіє Марії Єгипетської. Житіє це викликає в нас велике зворушення, даруючи велику радість тим, які чинили і чинять гріх, лише б вони забажали відступити від зла.
Прийнято співати Канон і читати житіє [Марії] у цей день з такої причини: наближається до кінця Свята Велика Чотиридесятниця, і щоб люди не стали лінивими до духовної праці та подвигів і не перестали зовсім жити у всьому розсудливо і скромно.
Бо й справді Великий Андрей, мов той учитель, через історії Великого Канону, описуючи чесноти великих мужів, як і злобу злих, підносить як найдоблесніших і найсердечніших тих, які зберігають чесноти, і допомагає їм твердо стояти проти супротивників.
Священний Софроній через свою обширну і прекрасну проповідь також робить нас витривалими в чеснотах і спонукає до Бога, навчає не падати, не зневірюватися, тобто не втрачати надії на своє спасіння, хоч якими гріхами хтось був би зв’язаний. Бо історія Марії Єгипетської свідчить про безмежні доброту і милосердя Боже до тих, які мають щирий намір навернутися від попередніх гріхів.
Канон називається Великим також і з огляду на його проникливість і глибину, яких надав йому його творець, що мистецьки його уклав і впорядкував. Якщо інші канони мають по тридцять і менше тропарів, то цей сягає до двохсот п’ятдесяти віршів, наповнених невимовною насолодою. Тож, відповідно, і призначений цей Канон для Святої Великої Чотиридесятниці, бо містить у собі велике зворушення.
До Константинополя цей найвишуканіший і найбільший Канон і Слово про преподобну Марію приніс наш отець Андрей у той час, коли патріарх Єрусалимський Теодор послав його як помічника на Шостий Вселенський Собор. Тоді, будучи ще простим монахом, він знаменито виступив проти монофелітів, тобто проти єретиків-єдиновольців. Згодом був причислений до клиросу Константинопольської Церкви, а потім був поставлений у ній дияконом і орфанотрофом, тобто кормителем убогих. Невдовзі став архиєпископом Критським. Урешті недалеко від місця, названого Єрісо, на Мітиліні, відходить до Господа, добре спорядивши свою єпископську столицю.
Його молитвами, Боже, помилуй нас.
(Синаксар Великого канону преподобного Андрея Критського)
|
