ьогодні ад, стогнучи голосить: Знищена моя влада! Прийняв я мерця, немов одного з померлих, та не можу його ніяк утримати і з ним – трачу усіх, що були під моєю владою. Мав я вмерлих від віку, але ось цей усіх підносить! Слава, Господи, христу твоєму і воскресінню твоєму.
(стихира на «Господи візвав»)
Літургія у Велику Суботу здійснюється разом з вечірнею, на якій читається 15 паримій що містять в собі пророцтва і прообрази про хресну смерть і воскресіння Ісуса Христа. Останні сумні акорди пісень великої суботи переходять у радісне воскресне ликування і в пісню Христос Воскрес. Під час апостола священики змінюють темні ризи на світлі, і вже у них читають воскресне Євангеліє.
У цей день літургійні тексти оспівують таїнство зішестя Христа в ад. Через смерть на хресті Христос сходить до аду – «місця» померлих. Церква у сходженні Христа до аду оспівує силу воскресіння: «Де твоя, смерте, перемога? Де твоє, смерте, жало?» (1Кр. 15, 55). Світлоносний Христос «розганяє» пітьму смерті, розсіює морок аду й «знаходить» Адама і Єву. Разом з Адамом Христос виводить із «тіні смертної» тих, «що очікували» Його, – праведників Старого Завіту.
Христос, подібно як і будучи на землі, був солідарний із людьми, так і в смерті є солідарний. Бог через смерть сходить у «глибини підземні», щоб наповнити Собою «все»: «В гробі плоттю, в аді з душею як Бог, в раю із розбійником, і на престолі був Єси, Христе, з Отцем і Духом, все наповняючи, неописаний» (молитваПроскомидії). Споглядання хаосу в аді Боголюдиною стало умовою нашого споглядання Божества. Проникнення в глибини аду зробило дорогою те, що було «темницею». Як зазначає Григорій Богослов: «Глибина морська до спасіння не була дорогою, але Бог зробив цю пропасть шляхом».
