Великий канон  посідає головне місце у часі Великого Посту. Ця богослужба знаменна тим,  що після кожного тропаря кожної пісні канону устав приписує робити три поклони, але за звичаєм нашої Церкви робимо тільки  один доземний поклін, а всіх поклонів робимо 250. Святий Андрій Критський, який написав цей канон, походив з Дамаска в Малій Азії. Він знаний як відомий проповідник, церковний письменник і поет, який перед усім писав церковні гімни, стихири, канони. Наша Східна Церква вшановує його пам’ять 4 липня.

Канон А. Критського має назву великого не тільки через великий обсяг, бо має аж 250 тропарів, але також через глибокі думки і великий дух покути. Протяжний і сумний спів канону  в злуці з поклонами надає цілій відправі глибокого покутного духа. Уже початкові тропарі канону створюють у душі молитовний настрій. «З чого почну оплакувати пристрасного  життя мого діяння ? Чи добрий початок дам,  Христе, нинішньому риданню? Але як милосердний подай мені відпущення гріхів».

Добрий чи злий приклад має на кожного з нас великий вплив, тож св. Андрій наводить різні приклади і події Святого Письма Старого і Нового Завіту, від Адама і Єви аж до Христового Вознесіння. На тих прикладах і подіях, наче у живій історії падіння і навернення людини, приходить жаль у кожну християнську душу. « Я всі оповів тобі, моя душе, повчальні приклади із Старого Завіту. Наслідуй боголюбиві діяння праведних, гріхів же людей лукавих бережися … щоб зворушити тебе душе, приведу тобі приклади з Нового Писання. Отож, наслідуй праведних і цурайся неправедних. Умилостив Христа молитвами, постом, чистотою і говінням». Події Святого Письма проходять перед очима нашої душі, наче на екрані, і кожну з них вона глибоко переживає, наче частину власного життя: «Благаю тебе, як розбійник - пом’яни  мене, плачу гірко, як Петро – прости мені, кличу, як митар, сльози проливаю, як блудниця – прийми моє ридання, Спасе, як колись хананеянки»

Розкаяна людина відчуває свій близький кінець і Божий суд перед дверима та боїться заслуженої кари: «Наближається, душе, кінець, наближається, а ти не дбаєш, не готуєшся, час скорочується  - пробудись, суддя вже близько біля дверей. Як сон, як цвіт, минає життя – нащо марна суєта?»

Можна сказати, що кожний тропар канону це щирий діалог будь-кого з нас зі своєю душею і своїм Творцем. Великий канон це наче детальний передсмертний іспит совісти та щира сповідь з цілого життя кожної розкаяної душі: «Нема в житті гріха чи діяння, ані зла, де я не згрішив би, Спасе, умом і словом, бажанням та наміром – і думкою, і діянням згрішив я, як ніхто ніколи»

Велика моральна сила і значення Великого канону полягає якраз у тому, що через розважання над власними гріхами він не веде душу до зневіри і безнадійності, але по щирому плачу, каяттю і жалю він потішає, підносить, вливає надію та вказує на певний засіб порятунку: Боже милосердя і заступництво Пречистої Діви  Марії: «Якщо і згрішив я, Спасе, то знаю, що Ти чоловіколюбець: караєш жаліючи і гаряче милуєш». «Богородице, надіє і заступнице усіх, хто Тебе прославляє, зніми з  мене важкий тягар гріхів моїх, і як Владичиця чиста, прийми мене, що каюся». Цю відправу можна назвати по правді символом Духа покути, навернення, покаяння і спасіння кожної християнської душі.