„Я хотів би довічно служити моєму народові, пробуджувати в ньому віру і національну свідомість. Бог не вимагає від людини більше, ніж вона здатна зробити… Я стараюсь працювати, як можу, і надалі благословлятиму нарід на добрі діла”

Митрополит Володимир Стернюк

Народився Володимир Стернюк 12 лютого 1907 року в священичій сім’ї, яка проживала в Пустомитах. Навчався у Бельгії в малій семінарії отців редемптористів. У 1931 році перед закінченням богословських студій був висвячений, після чого повернувся на Україну. 1932 року отець Володимир переїзджає на Волинь, де обслуговує переселенців з Галичини та волинян. Служив він на Тернопільщині, Івано-Франківщині, а в роки війни у церквах Львова.

Усі страдницькі муки, які зазнала Українська Греко-Католицька Церква в період катакомбного існування, переніс на собі і Володимир Стернюк. У 1947 році його арештовано і присуджено до ув’язнення, яке майбутній митрополит відбув в Архангельській області біля міста Єрцево. Після табірних поневірянь був звільнений у 1952 р. Після ув’язнення фізичного, настало ув’язнення моральне. Людина, котра володіла кількома мовами, була обізнана у філософії і теології, на рідній землі не могла застосувати свої знання, працюючи сторожем, санітаром, фельдшером. Як освічена людина, він робив усе, щоб бути вірним Богу і служити людям. У 1964 році був таємно висвячений єпископом катакомбної церкви владикою Василем Величковським, який 1972 року був звільнений з-під арешту, але практично вигнаний з країни. Через це владика Василь не мав змоги виконувати свої обов’язки як провідник Церкви. Від того часу вся відповідальність за стан Греко-Католицької Церкви лягла на плечі нововисвяченого єпископа Володимира Стернюка. В 70-х роках минулого століття дуже гостро постала проблема підготовки кадрів в умовах конспірації, потреба написання підручників підпільної семінарії. Ці всі обов’язки взяв на себе владика Володимир. І коли розпочалися легалізаційні процеси УГКЦ, церква виходила з підпілля з чисельними молодими священиками.

Після виходу Церкви з підпілля владика Стернюк увесь свій час присвячує розбудові структур Церкви, справі реабілітації УГКЦ. Він вимагає анулювання рішень Львівського псевдо собору 1946 р., на якому було знищено Церкву. Не без його участі відбулося відродження молодіжного християнського руху у Львові. За його благословенням відбувся з’їзд „Українська молодь – Христові”.

Боже провидіння вибрало його на керівника нашої Церкви в найтяжчі для неї часи. Але владика терпеливо і мужньо ніс архипастирське служіння, подаючи найкращий приклад тим, що йшли за ним: священикам, монахам, монахиням і мирянам, які твердо трималися Віри батьків і прадідних християнських традицій. Особливу увагу владика Володимир приділяв вихованню дітей у християнських чеснотах. Він часто повторював слова Ісуса Христа: „Пустіть до мене дітей…”. Заохочував, щоб батьки посилали своїх дітей на катихізацію.

Після урочистостей з нагоди 90-ліття здоров’я владики різко погіршилось. 29 вересня 1997 року о п’ятій годині ранку митрополит Володимир Стернюк упокоївся у Господі.

Постійно пам’ятаймо про великі заслуги перед Українською Греко-Католицькою Церквою і українським народом владики Володимира. Ще за життя вірні нашої Церкви вважали владику великим праведником, а життя Його святим, тож просімо Всевишнього, щоби Його ім’я засяяло у сонмі святих угодників Божих, щоб ми мали можливість молитись до Його святого імені.